Поради психолога

Булінг в ЗДО — міф чи реальність

Булінг в ЗДО — міф чи реальність

Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг у ДНЗ (ЗДО) може проявлятися як тиск: психологічний, фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Проблеми жорстокого поводження в дитячому середовищі приділяється найпильніша увага. Прояви насильства в дитячому саду відрізняється від насильства в школі. У початковій школі це група дітей, в дошкільному закладі окремі діти. Дуже рідко група дітей, ще рідше, коли залучається весь дитячий сад. У дитячому садку при насильстві немає попередньої стадії обмірковування. Дошкільнята не усвідомлюють до кінця своїх дій. Відсутнє розуміння наслідків і почуття провини. Виправданням насильства є незначний проступок. Агресивна поведінка дітей розходиться з їх словами.

Хто провокує булінг в дитсадку

Булінг серед дітей дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

Педагог або помічник вихователя:

зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;
глузує із зовнішнього вигляду дитини;
образливо висловлюється про дитину чи її батьків;
проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.

Батьки або члени сім’ї:

б'ють та ображають дитину вдома;
принижують дитину у присутності інших дітей;
проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;
ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

Вдома:

не хоче одягатися вранці;
шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;
просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;
плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт – не контактує з однолітками у дворі;
грає наодинці.

В дитячому садку:

не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;
усамітнюється при будь-якій нагоді;
часто губить свої іграшки або речі;
бруднить чи псує одяг;
грає поламаними іграшками;
відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;
не має друзів у групі.

Що робити батькам

У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися довго у ДНЗ тощо).
Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю чи помічнику вихователя.
Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.
Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до адміністрації.
Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.
Обов’язково рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Пам'ятайте: дитина, що стала учасником цькування (нападник, спостерігач або жертва), яку б позицію вона не дотримувалась при цьому, потребує серйозної роботи з дитячим психологом.

КІБЕРБУЛІНГ

Кібербулінг часто описують як один з видів булінгу, даючи йому таке визначення:

Кібербулінг — це знущання, приниження, агресивні напади, які здійснюються за допомогою різних гаджетів (зокрема телефонів), з використанням інтернету, будь-яких електронних (цифрових) технологій.

Але ми хочемо звернути вашу увагу на те, що зі зростанням темпів використання цифрових технологій діти все частіше піддаються саме цьому виду цькування. Сучасні американські дослідники Робін Ковальскі, С’юзан Лімбер і Патріція Агатстон виокремлюють вісім типів поведінки, які характерні для кібербулінгу:

Флеймінг (flaming) — обмін короткими гнівними й запальними репліками між двома чи більше учасниками, використовуючи комунікаційні технології. Найчастіше розгортається в «публічних» місцях Інтернету, на чатах, форумах, дискусійних групах.
Харасмент (harassment) — залучення повторюваних образливих повідомлень, спрямованих на жертву (наприклад, сотні смс-повідомлень на мобільний телефон, постійні дзвінки) з перевантаженням персональних каналів комунікації.
Обмовлення (denigration) — розповсюдження принизливої неправдивої інформації з використанням комп’ютерних технологій. Це можуть бути і текстові повідомлення, і фото, і пісні, які змальовують жертву в шкідливій, інколи сексуальній манері. Жертвами можуть ставати не тільки окремі підлітки, а й групи.
Самозванство (impersonation) — переслідувач позиціонує себе як жертву, використовуючи її пароль доступу до її акаунту в соціальних мережах, блогу, пошти, системи миттєвих повідомлень тощо, а потім здійснює негативну комунікацію. Організація «хвилі зворотних зв’язків» відбувається, коли з адреси жертви без її відома відправляються ганебні провокаційні листи її друзям і близьким за адресною книгою, а потім розгублена жертва неочікувано отримує гнівні відповіді.
Ошуканство (outing & trickery) — отримання персональної інформації в міжособовій комунікації й передання її (текстів, фото, відео) в публічну зону Інтернету або поштою тим, кому вона не призначалася.
Відчуження (ostracism) — онлайн-відчуження, виключення з груп (чати однокласників, групи в соціальних мережах), відсутність швидкої відповіді на миттєві повідомлення чи електронні листи. Виключення у віртуальному середовищі наражає на серйозні емоційні негаразди, аж до повного емоційного руйнування дитини.
Кіберпереслідування — це дії з прихованого вистежування переслідуваних і тих, хто пересувається без діла поруч, зазвичай зроблені нишком, анонімно, для організації злочинних дій на кшталт спроб зґвалтування, фізичного насильства, побиття. Відстежуючи через Інтернет необережних користувачів, злочинець отримує інформацію про час, місце й усі необхідні умови здійснення майбутнього нападу.
Хепіслепінг (happy slapping) — відносно новий вид кібербулінгу, який починався в англійському метро, де підлітки, прогулюючись пероном, раптом ляскали один одного, тоді як інший учасник знімав цю дію на мобільну камеру. У подальшому за будь-якими відеороликами, у яких записано реальні напади, закріпилась назва хепіслепінг. Ці відеоролики розміщують в Інтернеті, де його можуть продивлятись тисячі людей, зазвичай без жодної згоди жертви.
Ще один вид кібербулінгу, що потребує окремої уваги, — новий вид сексуального насильства проти дітей в інтернеті — кібергрумінг.
Кібергрумінг — це налогодження злодіями, які гарно знають психологію дітей, довірливих стосунків з дитиною (через соціальні мережі та фейкові акаунти) з метою отримання від неї інтимних фото чи відео з подальшім шантажуванням дитини для отримання більш відвертих матеріалів, грошей чи зустрічей в офлайні.

БУДЬТЕ ОБАЧНИМИ! БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ ТА СВОЇХ МАЛЯТ!

«Посієш звичку - пожнеш характер»

“Посієш вчинок — пожнеш звичку,

посієш звичку — пожнеш характер,

посієш характер — пожнеш долю”.

Всебічне виховання дитини, підготовка її до життя в суспільстві - головна соціальна завдання, яке вирішується суспільством і сім'єю.

Батьки - перші вихователі і вчителі дитини, тому їх роль у формуванні її особистості величезна.

У повсякденному спілкуванні з батьками малюк вчиться пізнавати світ, наслідує дорослим, набуває життєвого досвіду, засвоює норми поведінки.

У сім'ї дитина набуває перший соціальний досвід, перші почуття громадянськості. Якщо батькам властива широта інтересів, дієве ставлення до всього того, що відбувається в нашій країні, то і дитина, розділяючи їх настрій, долучаючись до їх справ і турбот, засвоює відповідні моральні норми.

Великий вплив сімейного мікроклімату на становлення особистості людини. Сім'я - школа почуттів дитини. Спостерігаючи за відносинами дорослих, їх емоційними реакціями і відчуваючи на собі все різноманіття проявів почуттів близьких йому людей, дитина набуває морально - емоційний досвід. У спокійній обстановці малюк спокійний, йому властиве почуття захищеності, емоційної врівноваженості.

Чи буде початковий досвід спілкування дитини з дорослими в системі відносин «дорослі - дитини» позитивним, залежить від того, яке положення він займає в сімейному колективі. Якщо дорослі всю свою увагу концентрують на те, щоб задовольнити будь-яке бажання, будь-який каприз малюка, створюються умови для процвітання егоцентризму. Там, де дитина рівноправний член сім'ї, де дитина рівноправний член сім'ї, де він причетний до її справах, поділяє спільні турботи, виконує (в міру своїх можливостей!) Певні обов'язки, створюються більш сприятливі умови для формування у неї активної життєвої позиції.

А. С. Макаренко писав: «Я вимагаю, щоб дитяче життя було організоване, як досвід, який виховує певну групу звичок ...»

Звичка ... Що це таке? У тлумачному словнику В. І. Даля цього слова дано таке визначення: «Все, що прийнято або засвоєно людиною з досвіду, на ділі, при частому повторенні». Психологія так визначає поняття звички: «Стійка форма дії, яка в певних умовах стає потребою».

Звичка панує над нами. Звикнувши рано вставати, ми мріємо хоч у вихідний день виспатися, але рівно о сьомій, як і в будні, переконуємося, що спати вже не хочеться.

Ми звикаємо до речей і людей, звикаємо обідати в один і той же час, робити гімнастику вранці, бути не стриманими і навпаки. А як деякі з нас звикають до телевізора!

Нелегко перемогти погану звичку: це найважча перемога ... над самим собою.

Негативні звички звідки вони?

З звичками дитина не народжується. Поганому ми, дорослі, його не вчимо. Звідки ж у дітей небажані звички?

Одна з істотних причин - це приклад старших. Відсутність цілеспрямованого і своєчасного виховання корисних звичок також може відкрити шлях для небажаного в поведінці дитини. Якщо дорослі не вимагають від дітей, щоб вони не виходили з - за столу, не прожувати і не проковтнувши їжу, хлопці біжать грати з повним ротом.

Стикаючись з новими обов'язками, отримуючи в своє розпорядження нові речі або потрапляючи в нові умови, дитина ще не знає, як себе вести; його досвід невеликий, звичної форми поведінки в цих нових обставинах ще немає. Якщо дорослі не підкажуть, як треба себе вести, і не простежать, щоб все робилося, як треба, формування звичок буде стихійним.

Маленькій дитині деколи доводиться вирішувати велику для нього проблему з області, яку ми, дорослі називаємо мораллю. Правда, поки питання, над якими б'ється малюк, ще не назвеш в повному розумінні моральними проблемами, і вирішуються вони суто в практичному плані - у вчинках дитини. Але те, що потім з цього виростає, безумовно, відноситься саме до цієї області. І тут справа не обходиться без звичок.

Совість. Ми часто вживаємо це слово. Але над тим, що таке совість, замислюємося рідко: аж надто поширена слово.

Совість - різниця між тою поведінкою, якою вона повина бути в уявленні людини, і тим, яка вона є насправді. І тому голос совісті звучить лише тоді, коли людина відчує цю різницю. Тому - то дуже часто бувають марними звернення до совісті дітей-бешкетників. Ні, у них не сформувалося уявлення про поведінку, відповідним поглядом нашого суспільства, і дуже низький їх ідеал. Але нав'язати ідеал в одну хвилину - різким зауваженням або м'якеньким побажанням неможливо. Ідеал людський, а разом з ним і совість зростає і шліфується з роками разом з людиною.

Ще з первісних часів людське суспільство самосохраняться певними заборонами. І порушення будь - якого з них загрожувало не тільки карою богів і громадським осудом, а й створювало внутрішнє незручність для самого порушника, бо дотримання правила було звичкою. Відчуваємо ж ми невимиті руки перед їжею і вирушаємо у ванну, навіть не згадавши напис на плакаті: «Брудні руки - джерело інфекційних захворювань!» Мабуть, як і зерна гігієни можна і потрібно сіяти і вирощувати шляхом довгої і постійного тренування зерна совісті.

Але на одних «не можна» дорослих неможливо побудувати виховання. Нескінченні заборони будуть викликати протести зростаючої особистості або змусять створювати собі личину, підлаштовуватися, пристосовуватися лише зовні. Необхідно, щоб заборони стали внутрішньою переконаністю дитини.

Як позбавити дитину від шкідливої звички?

Звички відрізняються великою стійкістю. У цьому їх цінність (якщо мова йде про корисні) і в той же час саме цією властивістю визначаються труднощі, коли треба позбутися небажаної. К. Д. Ушинський писав з цього приводу: «Якби для викорінювання шкідливої звички досить було одночасного, хоча самого енергетичного зусилля над собою, тоді не важко було б від неї позбутися ... Але в тому - то й біда, що звичка, встановлено потроху і протягом часу, викорінюється точно також потроху і після тривалої боротьби з нею.

Свідомість наше і наша воля повинні постійно стояти на сторожі проти поганої звички, яка, залігши в нашій нервовій системі, підстерігає-яку хвилину слабкості або забуття, щоб нею скористатися ».

Якщо у дитини вкоренилася небажана звичка, то перш за все треба знайти і постаратися усунути ту причину, яка її зумовила. «При викоріненні звички, - писав К. Д. Ушинський, - слід вникнути, чому ця звичка сталася, і діяти проти причини, а не проти наслідків».

Один із засобів перевиховання шкідливої звички - заміщення її корисною. Малюк не знає, чим зайнятися. Треба привчати його знаходити собі справу, розвивати інтереси, дати йому можливість відчути радість досягнень в оволодінні тим або іншим умінням.

Отже, засудження шкідливих звичок, усунення причин, що породжують і зміцнюють їх і заміщення позитивними - ось основні шляхи, що ведуть до викорінювання небажаного в поведінці дитини.

У тих випадках, коли малюк надходить відповідно до вимог дорослих, всупереч своїй звичці, він потребує схвалення. Якщо він прагне виправитися, його зусилля треба підтримати добрим словом. Таке заохочення викличе ще більшу старанність і породить упевненість в своїх силах. Однак заохочення не передбачає винагороду дитини за те, що він вчинив так, як вимагають правила ( «ось тобі цукерка!»). Це породжує негативну рису характеру - торгашество.

Якщо дитина не виконує вказівок, залишає їх без уваги, не проявляє навіть спроб протистояти своїй колишній звичкою, він заслуговує на осуд. Діти зазвичай дуже чуйно реагують на зміни ставлення старших і намагаються повернути їх розташування, заслужити схвалення. Коли це не допомагає, у виняткових випадках, доводиться вдаватися до покарання. Однак воно має бути крайнім заходом.

Спираючись на те позитивне, що вже виховане у дитини, на його любов і прихильність до вихователя, рідним і близьким, прагнення користуватися їх розташуванням, можна досягти набагато більшого у вихованні навичок і звичок, ніж за допомогою навіть найрозумніших покарань.

Багато негативні звички дорослі самі мимоволі прищеплюють дитині. Так, наприклад, постійно годують його їжею, насильно годують, причому в таких кількостях, які перевищують його потреби. Це нерідко призводить до так званої звичної блювоти, яка може іншим разом з'явитися при одному тільки вигляді їжі.

Надмірна строгість у відносинах з дітьми породжує у них звичку приховувати свої думки і почуття, а зайва опіка позбавляє самостійності, обмежує можливість придбання багатьох навичок і корисних звичок, доступних їх одноліткам.

Звички, придбані дитиною, зберігаються тривалий час і стають, як говорить народна мудрість, другою натурою. Багато з них, складаючись в дошкільному віці, залишаються на все життя.

"Вплив телебачення на розвиток дитини"

Нині процес спілкування батьків і дитини ускладнений. Адже телебачення займає весь вільний час, роблячи дітей адитивними й залежними. Перегляд телевізійних передач, реклами, мультфільмів негативно впливає на емоційний фон і поведінку дитини.

Теорії, в яких доводиться, що захоплення телебаченням спричинене чимось одним, і що це захоплення можна усунути простим педагогічним впливом, або забороною - неправильні.

Вплив засобів масової інформації на життя родини зростає через зайнятість батьків, через небажання відстежувати якість інформації, що призводить до ослаблення батьківського впливу на дітей. Засоби масової інформації впливають на загальний стан дитини: спричиняють зниження фізичної та соціальної активності, появу неусвідомлених страхів, пов'язаних, наприклад, з переглядом художнього фільму, формуванню хибних цінностей, схильність долати проблеми наодинці.

Давайте ж подивимося як впливає на розвиток дитини "блакитний екран"?

У віці від 1,5 до 3 років діти надзвичайно швидко опановують мову, завдяки психологічній включеності у спілкування з дорослими. Задоволення, яке одержує дитина від слухання, спонукає її щоразу наближатися до дорослого й насторожувати свій слух. Водночас дитина в цьому віці активізує власне вербальне спілкування, постійно звертаючись до дорослого: запитує, намагається зрозуміти відповіді. Батьки, які повністю залишають дитину з телевізором можуть не помітити пагубного впливу телеекрану на розвиток дитини. Проведені Британськими вченими дослідження дітей у віці від 2 до 5 років довели існування прямого зв'язку між залученням дитини до телевізора й погіршення комунікативних здібностей. Однобічність контакту з телевізором, коли він "розмовляє" з малюком, не зупиняючись і не відповідаючи на запитання, призводить до того, що дитині стає важко спілкуватися з однолітками та дорослими, вона пізніше починає говорити.

Досягнення сучасного телебачення у спецефектах, формах і способах залучення глядача, призводить до того, що надмірний перегляд телепередач може спричинити перевтому й перезбудження дитини: вона стає млявою, примхливою й дратівливою. Оволодіння сприйняттям виявляється в тому, що дитина, виконуючи предметні дії, переходить до зорового орієнтування. Приблизно в 2 роки підставою для виокремлення предметів стають багато істотних і несуттєвих ознак: зорові, слухові, тактильні. Якщо дитина сидить кілька годин біля екрану, вона втомлюється, і при цьому енергія реалізується неприродним шляхом, а переростає в незадоволення, агресію. Від народження до одного року остаточно формується зір: підвищується його гострота, координація, сприйняття кольору, зіниці вчаться адаптуватися до змін освітлення - в цей період зайві навантаження на очі небажані. Телевізор для дитини - яскрава пляма, рухома картинка зі звуком.

У ранньому віці відбувається становлення розумової діяльності.Основну роль у формуванні усіх здібностей у ранньому віці відіграє сприйняття. Від нього залежить поліпшення пам'яті, мовлення, мислення й рухів. Хронологічно формування у дітей наочно-образного мислення починається в кінці раннього віку за часом збігається з двома подіями: становленням елементарного самопізнання та початком розвитку здатності до довільної саморегуляції. Супроводжується все це розвиненою уявою. Коли джерелом інформації стає телевізор, малюк одержує вже готові образи. Через те, що дитина зазвичай відтворює дії та ситуації, запозичені від дорослих, уява уява в цей період працює як механізм, а не як активна діяльність. Тому перегляд телепередач з усім звуковим і колірним різноманіттям може перешкодити вияву фантазій і творчості дитини.

Під час перегляду телевізора маля не дуже розуміє сюжетні перипетії, але основну думку воно засвоює й ідентифікує себе з тим, що відбувається на екрані. Найшкідливішими для психіки дитини є не випуски новин і навіть не бойовики з кров'ю та бійками, а популярні фільми-катастрофи: цивілізація гине, на вулицях міста з'являються потвори, на Землю нападають інопланетяни. Такі жахи всесвітнього масштабу здатні викликати в дитини різні страхи, нічні жахи, і стати причиною нервовості і агресивності.

Не слід дозволяти дитині переглядати фільми жахів, оскільки, на відміну від дорослих, малята ще не вміють чітко відрізняти вигадку від реальності, а особливо в напружені моменти забувають, що все що відбувається на екрані, насправді не існує. Згодом дитина не буде обмежуватися пасивним переглядом - обов'язково підуть голосні коментарі й попередження героїв про небезпеку, плач. Щоб запобігти такій бурхливій реакції, можна урізноманітнити репертуар домашнього "відеосалону" музичними мультфільмами.

У випадку відсутності контролю батьків за змістом і часом перегляду кінопродукції, телебачення негативно вплине на розвиток дитини. Буде спостерігатися:

1. Зниження фізичної, інтелектуальної та соціальної активності. Коли дитина дивиться телевізор, вона втрачає інтерес до інших видів діяльності.

2. Агресивна поведінка: жорстокість, агресивність телегероїв підвищують агресивність дитини в житті.

3. Поява страхів: дитячій свідомості властиво все сприймати буквально. Екран має ту ж силу, що й реальні події. Навіть якщо дитина не боїться "страшних" героїв під час перегляду, вона може згадати побачене потім і злякатись уві сні. Діти починають розуміти різницю між реальністю й вигадкою тільки в шкільному віці.

4. Зниження соціальних цінностей. Деякі передачі пропагують терпимість, уміння ділитися, доброту і чесність.

5. Невміння долати проблеми. Дитині, повністю відданій телевізору, згодом важче приймати рішення, нелегко долати труднощі.

6. Затримка інтелектуального розвитку та соціальної адаптації.

7. Слабкий розвиток уяви і творчих здібностей. Візуальна інформація простіша для сприйняття і, за рідкісними винятками, залишає мало місця для міркувань та творчих ідей.

8. Ослаблення зв'язків між родиною та зовнішнім світом

Є й інший аспект впливу телебачення на дитину. Важливо, щоб вони дивилися телепередачі разом із батьками. У цьому разі, телебачення стає корисною методичною допомогою в навчанні, а також приводом для дискусій з різних питань, однак за умов правильного використання всього матеріалу телепередачі. Можна зменшити негативний ефект телевізора за допомогою ретельного регулювання перегляду передач:

1. Установлення меж. До 18 місяців діти взагалі можуть обходитися без телевізора. З 18 місяців півгодини вдень - цілком достатньо, починаючи з 2 років - не більше однієї години.

2. Дотримування обмежень. Планування діяльності дитини після перегляду програм.

3. Правильне планування часу.

4. Спільний перегляд програм дає змогу коригувати побачене, пояснювати вчинки героїв.

5. Творчий підхід може проявитися в переказуванні побаченого дитиною, або зображенні малюнків на тему побаченого.

6. Активна протидія негативній інформації з телеекрану.

7. Уникнення використання телевізора як винагороди чи покарання, тла чи засобу розслаблення.

8. Формування позитивних цінностей за допомогою пояснення негативних учинків героїв телепередач.

Щоб оцінити взаємини в трикутнику "дитина - батьки - телевізор" спробуйте відповісти на запитання тесту:

1. Чи переглядає ваша дитина телевізор більше, ніж півгодини на день?

2. Чи швидко вона погоджується відійти від "блакитного екрану"?

3. Чи можете ви сказати, що у вас особисто є проблеми із телеманією?

4. Чи багато реклами бачить ваш малюк по телевізору?

5. Чи дивиться дитина новини, нехай навіть у фоновому режимі?

6. Чи часто буває так, що дитина переглядає телепередачі, що не відповідають її вікові?

7. Чи можете ви сказати, що знаєте не усі улюблені телепередачі своєї дитини?

8. Чи є у вас "дорослі" телеканали, які ви так і не заблокували для дитячого перегляду?

9. Чи караєте ви дитину "відлученням" від телевізора?

10. Чи трапляється таке, що дитина без дозволу вмикає телевізор в будь-який час, коли їй заманеться?

Якщо ви відповіли схвально більше ніж на два запитання, отже, у вас привід говорити про те, що в дитини телезалежність і слід вживати заходи для того, щоб позбавити дитину від цієї залежності.

Шановні колеги!

Пропоную вам пройти тест, для визначення ступіня професійного вигорання.

Синдром «професійного вигорання» сьогодні переслідує більше половини людей в усьому світі.

«Вигорання» освітян має свої особливості через специфіку професії.

Діагностична методика «Дослідження синдрому «вигорання»

Дж. Гринберга

Інструкція. Навпроти кожного висловлювання поставте 1 бал, якщо Ви згодні з твердженням, або 0 – якщо не згодні.

Текст опитувальника.

Чи знижується ефективність Вашої роботи?
Чи втратили Ви частину ініціативи на роботі?
Чи втратили Ви інтерес до роботи?
Чи посилився Ваш стрес на роботі?
Чи відчуваєте Ви втому або зниження темпу роботи?
У Вас болить голова?
У Вас болить живіт?
Ви втратили вагу?
У Вас проблеми зі сном?
Ваше дихання стало уривчастим?
У Вас часто змінюється настрій?
Вас легко розгнівати?
Ви легко піддаєтесь фрустрації?
Ви стали більш підозрілим, ніж звичайно?
Ви відчуваєте себе більш безпорадним, ніж завжди?
Ви вживаєте забагато ліків, що впливають на настрій (транквілізатори, алкоголь тощо)?
Ви стали менш гнучким?
Ви стали більш критично ставитися до особистої компетентності і до компетентності інших?
Ви працюєте більше, а відчуваєте, що зробили менше?
Ви частково втратили почуття гумору?

Обробка та інтерпретація результатів.

Підрахуйте загальний бал «вигорання» та оцініть рівень розвитку цього синдрому за наведеною нижче таблицею:

Рівні «вигорання»

	Низький рівень	Середній рівень	Високий рівень
«Вигорання»	0 – 7	8 – 14	15 – 20

ЛЮБОВ - ЦЕ ШЛЯХ ДО СЕРЦЯ ДИТИНИ

Виростити емоційно здорову дитину нині стає дедалі складніше. Адже наш час – це час неспокою та нестабільності. Як правило, дорослих найбільше турбує, де і як заробити гроші, щоб покращити матеріальний стан своєї сім’ї. Акцентуючи увагу на цьому аспекті людського буття, ми втрачаємо те, без чого людина перестає бути людиною. Збагачуючись матеріально, людина часто бідніє емоційно й духовно. Існує безліч інших проблем, які непокоять батьків: небезпека наркоманії, алкоголізму. Росте рівень злочинності, ніхто не захищений від насильства. Тому батьки бояться за життя своїх дітей. Як розв’язати ці проблеми на благо дітей?

Не секрет, що батьки мають забезпечити дітей одягом, їжею, гідними умовами для життя. Але, крім цього, вони відповідають за їх розумовий, а також емоційний розвиток і здоров’я.

Для того, щоб забезпечити повноцінний розвиток особистості, необхідно задовольнити низку її потреб.

Найголовнішою потребою для дітей є потреба в любові. Звичайно, існують й інші потреби, але задовольнити їх набагато простіше, особливо якщо йдеться про фізичні потреби. Адже людина створена з любові, з любов’ю і для любові. Якщо дитина вміє віддавати і приймати любов, відчувати її, всі дитячі починання будуть успішними.

Любов – це основа всього. Цей фундамент закладається в перші роки життя, впливає на здатність дитини вчитися й отримувати нові знання. Нині багато дітей приходять до школи майже не готовими до навчання, емоційно незрілими. Дитині необхідно досягти певного емоційного рівня, перш ніж вона зможе вчитися зі своїми однолітками. Якщо в першокласника з’являються труднощі в навчанні, марно переводити його до іншої школи, змінювати вчителів. Це не вихід. Батьки мають емоційно підготувати своїх дітей до навчання в школі.

Батьківська любов має бути безумовною, адже справжня любов умов не ставить. Безумовна любов – це найвища форма любові. Ми любимо людину просто за те, що вона є, незважаючи ні на що. Ми приймаємо дитину будь-якою. Це не значить, що батьки мають схвалювати погані вчинки своєї дитини. Батьки мають на них реагувати. Але їм необхідно пам’ятати: що б дитина не зробила, вони від неї не відречуться. Так має бути. На жаль, далеко не всі це розуміють. Часто дітям доводиться завойовувати батьківську любов різними способами. Батьки люблять дитину, але з умовою: вона має добре вчитися, добре поводитися. Лише тоді вона отримує подарунки, привілеї, заохочення. Звичайно, ми маємо навчати й виховувати дітей, але спершу необхідно сповнити їхні серця впевненістю в нашій безумовній любові. Це потрібно робити регулярно, щоб упевненість не зникла. Тоді в дитини не виникає страху, почуття провини, а навпаки – вона буде почувати себе потрібною. Якщо дитина відчуває нашу безумовну любов, ми глибше розуміємо її душу, її вчинки, не тільки добрі, а й погані.

Безумовна любов – це зірка, дороговказ у вихованні дітей. Утративши світло цієї любові, батьки блукають у темряві. Вона допомагає нам об’єктивно оцінити результати виховання й підказує, в якому напрямку слід рухатися далі. Таку любов ніщо не в силах применшити. Ми любимо дитину навіть тоді, коли вона не виправдовує наших надій, сподівань. Її успіхи і невдачі не впливають на силу нашої любові. Ми любимо дитину, якою б вона не була, що б не накоїла. Це не означає, що ми любимо дитину і показуємо їй це навіть тоді, коли її поведінка мала б бути кращою.

Чи не призводить це до вседозволеності, спитаєте Ви? Ні. Просто у всьому потрібно бути послідовним. Спочатку слід показати дитині, що ми її любимо, що вона нам дуже потрібна, і лише потім виховувати її та навчати. Цей процес взаємозв’язаний, адже коли ми любимо, ми вже виховуємо й навчаємо. Дитина, яка відчуває, що її люблять, швидше прислухається до вас і не протестуватиме, почувши ваші настанови.

Існує думка, що, керуючись цим принципом, можна зіпсувати дитину. Це неправда. Частіше дітей псує дефіцит батьківської уваги. Не заперечую, що дитині може нашкодити й любов, але тільки тоді, коли батьки не вміють її правильно виявляти. Безумовна любов не зіпсувала ще жодної людини, її не може бути надто багато. Від батьків залежить, чи стане їхня дитина повноцінним членом суспільства, чи виросте невпевненою, злостивою, замкнутою й безвідповідальною. Звичайно, безумовна любов потребує значних зусиль. Але повсякчас потрібно пам’ятати, що це все заради добробуту наших дітей. Їм необхідна безумовна батьківська любов, як рослинам потрібні тепло, сонце, вода. Звичайно, ми не досконалі, не завжди вміємо любити, не ставлячи умов. І, зрештою, будемо відвертими: нам також потрібна безумовна любов. Хто любитиме нас?

Як кажуть у народі: «Як гукнеться, так і відгукнеться. Наші діти – це наша старість». Чим більше зусиль ми докладаємо, тим ближчі ми до ідеалу безумовної любові.

Спілкуючись із дітьми, батьки мають собі постійно нагадувати:

Переді мною – діти.
Вони поводяться, як діти.
Іноді їхня поведінка псує нерви.
Якщо я виконую свої батьківські обов’язки й люблю їх, незважаючи на витівки та примхи, на них можна вплинути.
Якщо діти мають мені догоджати, щоб заслужити мою любов, вони її не відчують. Тоді мої вихованці втрачають впевненість у собі і не здатні правильно оцінити свої вчинки, а отже, не можуть контролювати себе й поводитися краще. Отже, відповідальність за їхню поведінку й розвиток – не тільки на них, а й на мені.
Якщо, перш ніж заслужити мою любов, вони мають стати такими, якими я хочу їх бачити, вони розчаруються в собі: скільки не старайся, вимоги надто високі. Наслідок цього – невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та злостивість. Щоб цього не допустити, я завжди маю пам’ятати: відповідальність за їхній розвиток на мені.
Якщо я безумовно люблю їх, вони спокійні, завжди зможуть контролювати свою поведінку.

Як це не сумно, але лише деякі діти впевнені в батьківській любові та безумовній турботі про них. Дивно, хіба не всі батьки люблять своїх дітей? Звідки таке протиріччя? Воно виникає через те, що батьки не вміють донести любов до серця дитини. Деякі батьки вважають, що їхня любов настільки очевидна, що дитина не може про неї не знати. Іншим здається, що достатньо просто час від часу говорити дитині: «Я тебе люблю». На жаль це не доказ.

Звичайно, відчувати любов і говорити про неї – прекрасно. Однак цього замало, щоб переконати дитину у вашій безумовній любові. Причина полягає у тому, що діти оцінюють дорослих за їхніми вчинками. Насамперед вони звертають увагу на те, як вони поводяться. Ось чому, щоб показати дитині, що ви її любите, ви маєте розмовляти її мовою, виявляти свою любов через вчинки. Діти оцінюють ваше ставлення до них, передусім, через ваші вчинки. Апостол Іоан казав: «Діточки, - любімо не словом, а ні мовою, але справою та правдою!»

Ви можете виявити свою любов на ділі, використовуючи п’ять способів: пестити дитину; приділяти їй достатньо часу та уваги; підбадьорювати її; дарувати подарунки.

Пам’ятайте, дитина – це квітка, і ваша любов живить її. Завдяки їй дитина розквітає й дарує світові красу. Дитина, яка не відчуває любові, нагадує кволу рослинку в пустелі, яка прагне води, але її сподівання марні. Усі ми прагнемо того, щоб наші діти з часом стали зрілими людьми. Ми виражаємо свою любов до них усіма способами, а вони вчаться на нашому прикладі. Чим більше способів дітям відомо, тим менше їм буде знайти спільну мову з друзями, однокласниками, вчителями. З майбутніми дружинами й чоловіками. Одна з якостей зрілої людини – здатність віддавати і приймати любов будь-якою мовою: дотику, виділеного часу, слів заохочення, подарунків і допомоги. Не всі дорослі на це спроможні.

Намагаючись навчити дитину володіти всіма цими мовами, ми зрозуміємо, що самі зростаємо духовно, що змінюється наше уявлення про те, якими мають бути людські взаємини. Якщо ви опануєте всі мови любові, ваша сім’я буде неймовірно щасливою і дружною.

СЛОВА, ЯКИМИ ВАРТО ЗАМІНИТИ ЗВИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДИТИНИ. ПРИЙОМ, ЯКИЙ СПРАВДІ ПРАЦЮЄ!

Спробуйте замінити звичні зауваження дитині, які використовуєте регулярно, новими словами, і зміниться все: інтонація, ваш настрій, а головне – реакція дитини! Спробуйте, це працює!

• Замість роздратованого: «Пішли швидше, скільки тебе чекати!» Скомандувати: «На старт, увага… руш! Побігли!»

• Замість загрозливого: «Їж, інакше не отримаєш десерт» порадувати: «Після того, як зникне ця невеличка котлетка, до тебе прилетить щось смачненьке».

• Замість грубого: «Прибери за собою» вимовити мрійливим голосом: «От якби ти був чаклуном і вмів би наворожити порядок на столі…»

• Замість розсердженого: «Не заважай!» Сказати: «Іди, пограйся трохи сам. А коли я звільнюся, ми влаштуємо міні-свято».

• Замість незадоволеного: «Не вередуй, піратська футболка в пранні, одягай ту, яка є» примирити з неприємністю: «Дивись, ось родичка твоєї піратської футболки. Одягнемо її!»

• Замість риторичного: «Ляжеш ти, нарешті, спати?!» Поцікавитися: «Показати тобі хитрий спосіб укривання ковдрою?»

• Замість безсилого: «Щоб я ніяких «не хочу» не чула!» Несподівано закричати: «Ой, дивися, Капризка прибіг. Лови, лови його, щоб він нам настрій не псував!»

• Замість нудного: «Скільки разів повторювати!» Сказати таємничим шепотінням: «Раз-два-три, передаю секретну інформацію… Повторіть, як чутно».

• Замість менторського: «Руки помив?» Запропонувати: «Давай поспоримо, що вода з твоїх рук потече чорна?»

Шановні батьки!

В житті кожної людини бувають не тільки „білі” смуги, а й непрості періоди – так звані, „чорні” смуги життя, які необхідно подолати та пережити!!!

Якщо у вас складні життєві обставини і вам необхідно терміново отримати психологічну, юридичну, консультаційну допомогу з питань психічного здоров’я, домашнього насильства, булінгу, торгівлі людьми,гендерної дискримінації або просто отримати підтримку людини-фахівця,

яка професійно вам зможе допомогти!!! Звертайтеся!!! Спілкуйтеся!!!

Національна цілодобова ”Гаряча лінія” з питань запобіганню суїцидів, профілактики психічного здоровя: 7333;
Національна „Гаряча лінія” з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми, гендерної дискримінації: 0-800-500-335;0-800-500-333;
Національна дитяча „Гаряча лінія” щодо булінгу (з 12.00-16.00год.):0-800-500-225; 116-111;
„Гаряча лінія” щодо булінгу: 116-000;
Уповноважений Верховної Ради з прав людини: 0-800-501-720;
Уповноважений Президента України з прав дитини: 044-255-7675;
Центр надання безоплатної правової допомоги: 0-800-213-103;
Національна поліція України: 102;
Омбудсмен з прав дитини в Україні: (044)-225-64-50;
Інформаційна безкоштовна „Гаряча лінія” з питань соціальних послуг та захисту прав людини та номери телефонів установ, які опікуються відповідними питаннями з безоплатної правової допомоги дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах: 0-800-213-103.

Як показує практика, в житті людини не існує безвихідних ситуацій!!!

Бажаю всім пам’ятати вислів великого стародавнього мудреця – царя

Соломона, який стверджував: „Все погане минає і це - промине!”

Бажаю з оптимізмом жити і вирішувати свої проблеми!!!

Практичний психолог ДНЗ №10 «Теремок» Жеребко Євгенія Віталіївна

10 золотих правил безпеки в Інтернеті для дітей

1. Нікому без дозволу батьків не давати особисту інформацію: домашню адресу, номер домашнього телефону, робочу адресу батьків, їхній номер телефону, назву й адресу школи.

2. Якщо знайдете якусь інформацію, що турбує вас, негайно сповістіть про це батьків.

3. Ніколи не погоджуватися на зустріч з людиною, з якою ви познайомилися в Інтернеті. Якщо все ж таки це необхідно, то спочатку потрібно спитати дозволу батьків, а зустріч повинна відбутися в громадському місці й у присутності батьків.

4. Не посилати свої фотографії чи іншу інформацію без дозволу батьків.

5. Не відповідати на невиховані і грубі листи. Якщо одержите такі листи не з вашої вини, то сповістіть про це батьків, нехай вони зв'яжуться з компанією, що надає послуги Інтернет.

6. Розробити з батьками правила користування Інтернетом. Особливо домовитися з ними про прийнятний час роботи в Інтернеті і сайти, до яких ви збираєтесь заходити.

7. Не заходити на аморальні сайти і не порушувати без згоди батьків ці правила.

8. Не давати нікому крім батьків свої паролі, навіть найближчим друзям.

9. Не робити протизаконних вчинків і речей в Інтернеті.

10. Не шкодити і не заважати іншим користувачам.

_______________________________________

____________________________________________________________________

6 ПРАВИЛ БАТЬКАМ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА

Ці 6 порад психолога допоможуть полегшити адаптаційний період першокласника в школі, а також підкажуть батькам правильну лінію поведінки на цьому новому етапі життя.

1. Зберігайте спокій і впевненість в тому, що все буде добре. Звичайно, кожна мама чи тато хвилюються за свою дитину, особливо в такий відповідальний момент – перший раз в перший клас. Але пам’ятайте, що саме своїм настроєм і своїми думками, ми формуємо у дитини установку на майбутнє навчання в школі. Тому намагайтесь продемонструвати дитині свою впевненість в тому, що все буде добре, свій спокій і віру в сина/дочку. Ні в якому разі не лякайте дитину школою, стримуйте свої побоювання і острахи. Просто вірте в свою дитину і сприймайте її такою, як вона є.

2. Формуйте позитивне ставлення до школи і вчителів, але водночас будьте чесними.Не варто ідеалізувати школу, говорячи, що там буде безмежно весело, цікаво, захоплююче. Слід говорити правду про можливі труднощі, про необхідність слухати вчителя, виконувати інструкції, які інколи не подобаються. Але обов’язково переконуйте дитину в тому, що все буде добре, що вона справиться, зможе знайти те, що їй до душі, знайде друзів і отримає радість від пізнання нового.

3. Завжди позитивно відзивайтеся про школу і вчителів. Діти в такому віці все ще дуже залежні від батьківської думки. Вони складають свою думку, своє враження про щось нове (в даному випадку про школу) на основі висловлювань і ставлень батьків. Тому, якщо ви хочете, щоб вчитель став авторитетом для вашого першокласника, ніколи не говоріть поганого про нього при дитині. Це сприятиме гарній поведінці дитини в школі і додасть мотивації до навчання.

4. Уникайте додаткових стресів і навантажень. Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Початок навчання у школі і так є серйозним стресом для 6-7-річних дітей. Тому, якщо заняття спортом і музикою здаються вам необхідною частиною виховання вашої дитини, почніть водити її туди за рік до початку навчання або після того, як диина адаптується. Повноцінний відпочинок на цьому етапі дуже важливий. Тому нехай дитина проводить більше вільного часу на свіжому повітрі, граючись з друзями.

5. Слідкуйте за режимом дня і повноцінним харчуванням. Розпорядок дня, який не змінюється, допоможе дитині швидше адаптуватися до нових умов. Якщо ваш першокласник – шестирічка, то бажаний і денний сон хоча б на одну годину. Особливо зверніть увагу на харчування дитини. У її раціоні повинні бути присутніми білки (м’ясо, риба, сир, яйця), молочні продукти, вершкове і рослинне масло, свіжі овочі і фрукти, соки. Організм зараз як ніколи потребує додаткової енергії, адже справитися і пристосуватися до нових умов – досить серйозне завдання.

6. Будьте особливо уважними до почуттів дитини в перші місяці. Не пропускайте труднощі, які можливо, виникнуть у дитини. Слухайте сина/дочку, говоріть про школу, про події, про почуття. Намагайтеся разом знаходити шляхи, розповідайте про себе в шкільні роки. Будьте з дитиною більш терплячими і чуйними, щоб вона відчувала спокій і підтримку вдома.

Успіхів вам!

Дошкільний навчальний заклад № 10 "Теремок" Мирноградської міської ради